Тіціан: майстер кольору, який визначив венеційський живопис

Хлопець із гір

Тіціано Вечелліо, відомий українською як Тіціан, народився в П'єве-ді-Кадоре — невеликому містечку в Доломітових Альпах на північ від Венеції, неподалік Беллуно. Точний рік його народження невідомий і вже кілька століть залишається предметом суперечок. Більшість сучасних дослідників відносять його приблизно до 1488–1490 років. Уже в старості сам Тіціан стверджував у листі до іспанського короля Філіпа II, що він значно старший, а отже, мав би народитися в середині 1470-х років. Історики здебільшого в цьому сумніваються: старий митець, який просив у короля плату, мав вагомі причини наголошувати на своєму похилому віці. Хай якою була справжня дата, Тіціан прожив дуже довге як на свою епоху життя і працював живописцем близько сімдесяти років.

Його родина, Вечелліо, мала в Кадоре повагу. Батько, Грегоріо, обіймав місцеві посади й був вояком. Кадоре належало Венеційській республіці, і гірські краєвиди Тіціанового дитинства — блакитні вершини та вкриті лісом схили — згодом знову й знову з'являлися на тлі його картин.

Навчання у Венеції: майстерня Белліні та Джорджоне

За словами ранніх біографів, Тіціана ще хлопчиком, можливо, у віці дев'яти чи десяти років, відправили до Венеції разом із братом Франческо, який теж став художником. Кажуть, що спершу він навчався в мозаїста Себастьяно Дзуккато, а потім потрапив до майстерні родини Белліні. Джентіле Белліні був тоді офіційним художником республіки, а його брат Джованні Белліні — найшанованішим живописцем Венеції. Від Джованні Тіціан перейняв венеційську любов до м'якого світла й насиченого кольору, побудованого олійними фарбами.

Проте вирішальний вплив на молодого митця мав Джорджоне — трохи старший художник, який виробив нову, поетичну манеру письма: постаті м'яко зливаються з краєвидом, настрій важливіший за сюжет, а фарба кладеться безпосередньо, без докладних підготовчих рисунків. 1508 року обидва працювали над фресками на зовнішніх стінах Фондако деї Тедескі — великого торговельного подвір'я німецьких купців біля мосту Ріальто. Сьогодні від них лишилися тільки вицвілі фрагменти. На цьому етапі стиль Тіціана був настільки близький до манери Джорджоне, що фахівці досі сперечаються про авторство деяких творів, наприклад знаменитого «Сільського концерту» з Лувру, який нині здебільшого приписують Тіціанові.

1511 року Тіціан написав три фрески з чудесами святого Антонія у Скуола дель Санто в Падуї. Вони вже показують його вміння розповідати історію за допомогою сильних, вагомих постатей.

Перший художник Венеції

Джорджоне помер молодим від чуми 1510 року, а Джованні Белліні — 1516-го. Тіціан швидко став провідним живописцем міста. 1513 року він запропонував свої послуги венеційському урядові, а згодом отримав сансерію — оплачувану посаду при Фондако деї Тедескі, яка фактично робила його офіційним художником держави. Серед іншого, вона зобов'язувала його писати портрет кожного нового дожа.

Два твори цих років показують широчінь його таланту. Картина «Любов земна і Любов небесна», написана близько 1514 року, імовірно, на честь весілля венеційського урядовця Нікколо Ауреліо, зображує двох вродливих жінок — одну розкішно вбрану, другу майже оголену, — які сидять обабіч різьбленого фонтана на тлі вечірнього краєвиду. Її зміст досі обговорюють, але її спокійна краса — одна з вершин стилю, натхненного Джорджоне.

Невдовзі Тіціан отримав зовсім інше замовлення: величезний вівтарний образ для головного вівтаря францисканської церкви Санта-Марія-Глоріоза-деї-Фрарі у Венеції. «Вознесіння Діви Марії», відоме як «Ассунта», було створене між 1515 і 1518 роками. Воно має майже сім метрів заввишки й показує Діву Марію, що підноситься на хмарі до неба, тоді як апостоли внизу в подиві простягають до неї руки, а вгорі на неї чекає Бог Отець. Його енергія, розмах і насичені червоні барви були у Венеції чимось новим, і, за давніми свідченнями, ченці спершу вагалися. Невдовзі картина принесла Тіціанові славу. Кілька років по тому він написав для тієї самої церкви ще один важливий вівтар — «Мадонну Пезаро» (1519–1526), яка порушила традицію: Діву Марію в ній зміщено з центру й розміщено на діагоналі.

Міфології для дворів Італії

Слава Тіціана вийшла за межі Венеції й дісталася князівських дворів Північної Італії. Для феррарського герцога Альфонсо I д'Есте він написав три великі міфологічні сцени для приватної кімнати в герцогському замку, яку часто називають Камеріно д'Алабастро (Алебастровий кабінет). Спершу Альфонсо сподівався отримати роботи від Рафаеля і Фра Бартоломео, але зрештою саме Тіціан створив основу серії: «Свято Венери», «Вакханалію андросців» (обидві нині в Прадо, Мадрид) і «Вакха і Аріадну» (1520–1523, Національна галерея, Лондон). На останній бог вина зіскакує з колісниці до покинутої царівни Аріадни у вибуху руху та яскравих синіх і червоних барв. Тіціан також переписав частини краєвиду на картині Джованні Белліні «Бенкет богів», що висіла в тій самій кімнаті.

Він працював також для Федеріко II Гонзаги, герцога Мантуї, і для Франческо Марії делла Ровере та його сина Гвідобальдо, правителів Урбіно. Для Гвідобальдо він написав «Венеру Урбінську», розпочату близько 1534 року й передану замовникові 1538-го; нині вона в галереї Уффіці у Флоренції. На ній зображено оголену жінку, що лежить у венеційському палацовому інтер'єрі, біля її ніг спить маленький песик, а на задньому плані дві служниці зазирають у скриню. Спираючись на композицію Джорджоне, картина на століття стала взірцем лежачої оголеної фігури в європейському живописі.

Художник імператора й короля

Найвизначнішим замовником Тіціана був імператор із династії Габсбургів Карл V, наймогутніший правитель Європи. Тіціан, імовірно, познайомився з ним у Болоньї на початку 1530-х років і написав його портрет. 1533 року імператор надав йому титул пфальцграфа і зробив кавалером ордена Золотої шпори — рідкісні почесті для художника. За часто повторюваною історією, Карл якось підняв пензель, який упустив Тіціан, але це, найпевніше, легенда.

1548 року Тіціан перетнув Альпи й прибув до імператорського двору в Аугсбурзі. Там він написав «Карла V у битві під Мюльбергом» (Прадо), де імператор зображений в обладунках верхи на коні після перемоги над протестантськими князями 1547 року. Картина стала зразком для багатьох пізніших королівських кінних портретів. Тіціан писав і сина імператора, майбутнього іспанського короля Філіпа II, який став його головним замовником після того, як Карл V у середині 1550-х років зрікся своїх престолів.

Для Філіпа Тіціан створив серію великих міфологічних полотен, здебільшого за «Метаморфозами» римського поета Овідія. Він називав їх poesie (поезіями), бо вважав мальованими відповідниками поетичних творів. До серії увійшли «Даная», «Венера і Адоніс», «Персей і Андромеда», «Діана і Каллісто», «Викрадення Європи» та «Діана та Актеон» (1556–1559). На цій картині мисливець Актеон випадково натрапляє на богиню Діану, яка купається з німфами, — мить, що призведе до його страшної кари. 2009 року Національна галерея в Лондоні та Національні галереї Шотландії спільно придбали її за 50 мільйонів фунтів, а 2012 року обидві установи придбали також «Діану і Каллісто».

Портрети, Рим і Мікеланджело

Тіціан був одним із найвидатніших портретистів в історії. Королі, папи, кардинали, письменники, купці й шляхетні пані прагнули, щоб він їх написав. Він умів показати не лише зовнішність людини, а й її характер і суспільне становище, часто на простому темному тлі лише з кількома кольоровими акцентами. Серед відомих прикладів — «Чоловік із блакитним рукавом» (Національна галерея, Лондон), портрети Ізабелли д'Есте та письменника П'єтро Аретіно, близького друга, який поширював славу Тіціана у своїх листах.

У 1545–1546 роках Тіціан відвідав Рим — це було його єдине тривале перебування там. Він написав папу Павла III з онуками; цей разюче відвертий груповий портрет (нині в Неаполі) він залишив незавершеним, коли повернувся до Венеції. Тіціанові надали римське громадянство. За словами біографа Джорджо Вазарі, Мікеланджело відвідав Тіціана й похвалив його колорит і манеру, але згодом зауважив, що шкода, що венеційці не навчаються краще малювати. Ця репліка підсумовує знамениту суперечку доби Відродження: флорентійські й римські митці цінували disegno (рисунок і задум), а венеційці на зразок Тіціана — colorito (колір і роботу з фарбою).

Як писав Тіціан

Тіціан працював переважно олією на полотні, яке у Венеції саме тоді витісняло дерев'яну дошку як звичну основу. Полотно дозволяло створювати дуже великі картини й мало трохи шорстку поверхню, що вловлювала світло й фарбу. Замість того щоб спершу робити докладні рисунки, Тіціан зазвичай компонував просто на полотні й змінював задум під час роботи. Рентгенівські дослідження багатьох його картин виявляють постаті, які він пересунув, додав або замалював.

Пізніша розповідь, що походить від його учня Пальми Молодшого, описує його метод у старості:

• він починав із того, що закладав картину товстим шаром фарби, який слугував основою;
• потім повертав полотно до стіни, часом на кілька місяців, а тоді знову дивився на нього свіжим оком, наче на ворога, щоб знайти вади;
• поступово вибудовував постаті численними шарами й лесуваннями;
• на останніх етапах, як переказують, працював більше пальцями, ніж пензлем, зливаючи тони й пом'якшуючи контури.

Цей пізній стиль ставав дедалі вільнішим. У таких творах, як «Покарання Марсія» (Кромержиж, Чехія) та «П'єта» (Галерея Академії, Венеція), форми ніби розчиняються в мерехтливих плямах кольору й світла. Вазарі зазначав, що пізні картини Тіціана зблизька здаються безладними, але здалеку чудово складаються в ціле. Деякі сучасники вважали їх незавершеними; пізніші митці побачили в них революцію.

Родина, майстерня і смерть

Тіціан жив із Чечилією, донькою цирульника з Кадоре, яка народила йому двох синів — Помпоніо та Орацьо. Він одружився з нею близько 1525 року, а 1530-го вона померла. Його донька Лавінія з'являється на кількох його картинах. Орацьо став помічником батька. Від 1531 року Тіціан жив у великому будинку в районі Бірі-Гранде у Венеції, із садом, звідки відкривався вид через лагуну на гори; там він приймав друзів, зокрема Аретіно та архітектора Якопо Сансовіно.

Тіціан керував жвавою майстернею. Помічники виготовляли копії та варіанти його найуспішніших композицій, які він часто сам доопрацьовував, і це ускладнює питання атрибуції. Він був також кмітливим ділком, який постійно писав замовникам про оплату й пенсії.

Він помер у Венеції 27 серпня 1576 року під час страшної епідемії чуми, що забрала життя значної частини населення міста; точна причина його смерті не встановлена. Орацьо невдовзі теж помер від чуми. Попри суворі правила, що діяли під час епідемії, Тіціана поховали у Фрарі — церкві, де була його «Ассунта». «П'єту», яку він призначав для власної гробниці, після його смерті завершив Пальма Молодший.

Тривалий вплив

Вплив Тіціана на європейське мистецтво величезний. Такі живописці, як Пітер Пауль Рубенс, Антоніс ван Дейк, Дієго Веласкес і Рембрандт, вивчали й копіювали його твори, багато з яких зберігалися в іспанській королівській колекції. Рубенс скопіював кілька поезій, а вільний, ескізний мазок Веласкеса багато чим завдячує пізній манері Тіціана. У XIX столітті ним захоплювався Ежен Делакруа, а Едуар Мане взяв «Венеру Урбінську» за основу своєї скандальної «Олімпії» (1863). Портрети Тіціана закріпили образ правителя доби Відродження, а його міфології на століття визначили, як митці зображували античні сюжети.

Кілька менш відомих подробиць показують, як далеко сягала його слава. В англійській мові рудувато-золотистий колір волосся досі іноді називають «Titian» — на честь жінок з його картин. Багато з того, що ми знаємо про його життя, походить від Вазарі, який відвідав його у Венеції 1566 року, а також із листів митця до замовників. Та найголовніше: Тіціан показав, що колір і видимий рух пензля можуть нести стільки ж змісту, скільки лінія й рисунок, — і ця ідея веде просто до сучасного живопису.