«Вакх і Аріадна»: стрибок Тіціана у світ міфу
Кімната картин для герцога
«Вакх і Аріадна» — картина олією на полотні венеційського майстра Тіціана, створена між 1520 і 1523 роками. Її розміри — приблизно 176 на 191 сантиметр, і нині вона зберігається в Лондонській національній галереї. Картину написали не для церкви й не для громадської будівлі, а для невеликої приватної кімнати одного з найчестолюбніших правителів італійського Відродження — Альфонсо I д’Есте, герцога Феррари.
Альфонсо був воєначальником, відомим своїми гарматами, а водночас і пристрасним колекціонером. У переході, що з’єднував його замок із герцогським палацом у Феррарі, він облаштував кабінет, який згодом назвали Камеріно д’Алабастро, тобто «алебастровою кімнаткою», бо її стіни були оздоблені різьбленими мармуровими рельєфами. Для цієї кімнати він хотів мати серію великих картин на сюжети античних міфів, кожна з яких спиралася б на класичний текст, — так, ніби художники мали змагатися з утраченими шедеврами Стародавньої Греції, описаними римськими авторами. Програму, імовірно, розробили за участі вчених-гуманістів феррарського двору.
Замовлення, що переходило з рук у руки
Альфонсо мав високі амбіції. Спочатку він звернувся до найвідоміших художників Італії. Джованні Белліні, колишній учитель Тіціана, 1514 року передав йому «Бенкет богів». Фра Бартоломео у Флоренції мав написати сцену шанування Венери, але помер 1517 року, встигнувши зробити лише рисунок. Рафаелю в Римі доручили сюжет «Тріумфу Вакха» й виплатили аванс, проте він раз у раз відкладав роботу і в квітні 1520 року помер, так і не написавши картини.
Тіціан, якому тоді було близько тридцяти років і який уже вважався провідним художником Венеції, перейняв замовлення. Він щойно завершив величезну «Ассунту» («Вознесіння Діви Марії») для церкви Фрарі, яку відкрили 1518 року, і цей вівтарний образ приніс йому славу. Для Камеріно він написав «Свято Венери» (1518–1519), потім «Вакха і Аріадну» і, нарешті, «Андріосців» (близько 1523–1526). Пізніше він також підправив «Бенкет богів» Белліні, переписавши частину пейзажу, щоб той гармоніював із його власними картинами. До оздоблення кімнати долучився й феррарський художник Доссо Доссі.
Робота йшла непросто. Листи агентів герцога у Венеції свідчать, що Альфонсо дедалі більше втрачав терпіння, бо Тіціан, зайнятий іншими замовленнями, змушував його чекати. Тіціан почав «Вакха і Аріадну» у Венеції, а завершив на початку 1523 року вже в самій Феррарі.
Сюжет: кохання з першого погляду на Наксосі
Картина розповідає історію з грецької міфології. Аріадна, критська царівна, допомогла героєві Тесею вибратися з Лабіринту після того, як він убив Мінотавра. Тесей забрав її з собою, але згодом покинув сонну на острові Наксос. Коли вона прокинулася сама на березі, прибув бог вина Вакх (у греків — Діоніс) зі своїм галасливим почтом. Він одразу закохався в неї, пообіцяв узяти її за дружину і на знак своєї любові підкинув її вінець у небо, де той перетворився на сузір’я.
Тіціан поєднав кілька античних джерел. Головні з них — римські поети Овідій, який розповідає цю історію в «Метаморфозах» і в «Науці кохання», та Катулл, чия довга поема про весілля Пелея і Фетіди яскраво змальовує буйних супутників Вакха. Замість того щоб ілюструвати вірші рядок за рядком, Тіціан обрав найдраматичнішу мить: момент, коли бог і смертна вперше бачать одне одного.
Що ми бачимо на картині
Полотно поділене на дві половини. Ліворуч на березі стоїть Аріадна в синьому вбранні з яскраво-червоним поясом. Вона дивилася на море, вслід далекому кораблю Тесея, що відпливає за обрій у крайній лівій частині картини, і її рука досі простягнута до води, а тепер здивовано й злякано повертається до бога. Праворуч із лісу висипає ціла процесія. У центрі Вакх, загорнутий у рожевий плащ, що розвівається, і увінчаний виноградним листям, зістрибує з колісниці до неї, і його тіло ніби завмирає в повітрі. Його погляд зустрічається з її поглядом, і цей погляд нерозривно пов’язує дві постаті.
Колісницю тягнуть дві великі кішки, яких зазвичай вважають гепардами. Імовірно, їх писали з тварин із герцогського звіринця. За Вакхом іде його гомінкий почет:
- кремезний бородатий чоловік, що оперізується зміями, — постать, яку часто порівнюють з античною скульптурою «Лаокоон», знайденою в Римі 1506 року;
- менади, супутниці бога, які б’ють у кимвали та бубон;
- сатир, увінчаний виноградним листям, що розмахує телячою ногою, — рештками жертовного бенкету;
- товстий п’яний старий Силен, який осів на віслюку позаду;
- маленький сатир-дитина на передньому плані, що дивиться на нас і тягне по землі голову теляти, а на нього гавкає песик.
Високо в небі над Аріадною сяє коло з восьми зірок — сузір’я її вінця, Північна Корона. Так Тіціан показує водночас початок і кінець історії: першу зустріч і обіцянку майбутнього Аріадни серед зірок.
Колір, рух і техніка
«Вакха і Аріадну» часто називають одним із найблискучіших проявів венеційської любові до кольору. Небо написане ультрамарином — глибокою синьою фарбою з напівкоштовного каменю лазуриту, яка коштувала дорожче за золото. Тіціан протиставив цю холодну синяву теплим червоним барвам, рожевому тілу й помаранчево-жовтим тонам і використав ту саму насичену синю фарбу для вбрання Аріадни, тож її постать яскраво вирізняється на тлі моря й неба. Технічні дослідження Національної галереї також виявили незвичні помаранчеві та жовті пігменти, зокрема рідкісні фарби на основі арсену, якими написані драперії та золоті посудини.
Діагональ ділить композицію на два трикутники: угорі ліворуч — спокійний простір синього неба й моря, де рухаються лише двоє закоханих; унизу праворуч — тісна, галаслива процесія в зелених і брунатних тонах. Кожна постать ніби рухається, і все ж сцена лишається цілком зрозумілою. Тіціан працював безпосередньо на полотні й змінював задум просто під час роботи: рентгенівські та інфрачервоні знімки виявляють зміни, які він вносив у постаті й деталі. На золотій урні, що лежить на жовтій тканині ліворуч унизу, він підписав картину латинською формою свого імені: TICIANVS.
Із Феррари до Лондона
Картини пробули в Камеріно лише близько сімдесяти п’яти років. 1598 року, після смерті останнього герцога з роду Есте, який не залишив законного спадкоємця, Феррара відійшла до Папської держави, і папський легат кардинал П’єтро Альдобрандіні вивіз картини до Рима. Згодом цикл розпорошився. «Свято Венери» та «Андріосці» у 1630-х роках потрапили до Іспанії й нині зберігаються в музеї Прадо в Мадриді. «Бенкет богів» Белліні опинився в Національній галереї мистецтв у Вашингтоні.
«Вакх і Аріадна» два століття залишався в римських колекціях. Потім, як і багато італійських шедеврів за доби наполеонівських воєн, його продали, і 1806 року він потрапив до Англії. 1826 року картину придбали для щойно заснованої Лондонської національної галереї, тож вона належить до найперших надбань музею. У 1967–1968 роках полотно очистили від старого пожовклого лаку. Це відкрило сліпучі сині й червоні барви, які відвідувачі бачать сьогодні, але й викликало гостру суперечку: деякі критики вважали, що реставратори зайшли задалеко. Разом із лаком було втрачено й частину авторського фарбового шару, яку довелося відновлювати, і думки щодо результату розходяться досі.
Чому ця картина важлива
Картинами для Камеріно Тіціан допоміг створити новий різновид живопису: великі чуттєві сцени з античної поезії, написані з такою свободою й енергією, що вони змагалися зі скульптурою та літературою античності. Цей шлях привів безпосередньо до міфологічних поезій, які він написав через три десятиліття для іспанського короля Філіпа II, як-от «Діана та Актеон», де він знову перетворив Овідієві оповіді на драми раптових, фатальних зустрічей.
Феррарські вакханалії мали довге посмертне життя. У XVII столітті, коли «Свято Венери» та «Андріосців» ще можна було вивчати в Римі, такі митці, як Пітер Пауль Рубенс, Нікола Пуссен та Антоніс ван Дейк, копіювали їх або вчилися на них, а Рубенс написав власні версії. Сам «Вакх і Аріадна» відтоді надихав художників, поетів і музикантів. Дослідники припускають, що англійський поет Джон Кітс, який знав цю картину, спирався на неї у своїх віршах про Вакха та його процесію, а для поколінь митців, що відвідували Національну галерею, вона лишалася еталоном ренесансного колориту.
Маловідомі подробиці
- Голова теляти, яку тягне сатир-дитина, і теляча нога, якою розмахують над процесією, нагадують про дикі обряди прихильників Вакха, які, за античними переказами, у шаленстві роздирали тварин; цю деталь узято в Катулла.
- Песик на передньому плані — типовий для Тіціана штрих: собаки з’являються на багатьох його картинах, від вівтарних образів до портретів.
- В Овідієвих поемах колісницю Вакха тягнуть тигри або рисі, тож гепарди — це власна зміна, яку вніс Тіціан.
- Оскільки Камеріно було приватною кімнатою, за життя Альфонсо картину могли бачити лише герцог і його обрані гості. Сьогодні вона висить у Національній галереї, де кожен може побачити її безкоштовно.
