Сім чудес стародавнього світу: історії, що стоять за легендами
Звідки взявся список
Сім чудес стародавнього світу — це перелік знаменитих споруд, якими понад дві тисячі років тому захоплювалися мандрівники грекомовного світу. Насправді греки не називали їх «чудесами». Вони вживали слово theamata, що означає «видовища» або «те, що варто побачити». Список був чимось на кшталт обов’язкових пам’яток із сучасного путівника: місць, заради яких варто вирушити в далеку подорож.
Переліки визначних місць складали багато авторів. Історик Геродот у V столітті до н. е. описав дивовижні споруди Єгипту та Вавилона. Учений Каллімах Киренський, який у III столітті до н. е. працював у великій Александрійській бібліотеці, уклав збірку чудес з усього світу, але вона не збереглася. Один із найдавніших збережених списків — короткий вірш Антипатра Сідонського, написаний у II столітті до н. е. Його варіант майже збігався з нинішнім, тільки замість Александрійського маяка він назвав могутні мури Вавилона. Ще один ранній текст, «Про сім чудес», приписують авторові на ім’я Філон Візантійський.
Чому саме сім? Для греків число сім уособлювало особливу довершеність. До того ж стільки рухомих світил вони бачили на небі: Сонце, Місяць і п’ять планет, помітних неозброєним оком.
Остаточного, звичного нам вигляду список набув значно пізніше. У 1572 році вийшла друком серія гравюр за малюнками нідерландського художника Мартена ван Гемскерка під назвою Octo Mundi Miracula («Вісім чудес світу»). На ній були сім класичних чудес і восьме зображення — римський Колізей. Ці популярні гравюри допомогли остаточно закріпити, які сім пам’яток входять до списку.
Світ очима греків
Якщо подивитися на карту семи чудес, можна помітити, що всі вони розташовані довкола східного Середземномор’я та на Близькому Сході. Саме цей світ грецькі мандрівники знали найкраще, особливо після того, як завоювання Олександра Македонського в IV столітті до н. е. відкрили для них Єгипет і землі колишньої Перської імперії. П’ять із семи чудес створили грецькі архітектори й митці, а два інші походили з набагато давніших цивілізацій Єгипту та Месопотамії.
Крім того, чудеса зводили в дуже різні часи. Великій піраміді було вже понад дві тисячі років, коли близько 280 року до н. е. завершили Александрійський маяк і Колос Родоський. Оскільки Колос упав під час землетрусу 226 року до н. е., усі сім чудес можна було побачити одночасно менш ніж шістдесят років — і то за умови, що Висячі сади справді існували.
Велика піраміда в Гізі
Найдавніше диво є водночас єдиним, яке збереглося. Велику піраміду збудували в Єгипті як гробницю фараона Хуфу, відомого також під грецьким ім’ям Хеопс, приблизно у 2600–2560 роках до н. е. Вона стоїть на плато Гіза на околиці сучасного Каїра.
Факти й цифри
- Спочатку її висота становила близько 146 метрів. Нині вона сягає приблизно 138 метрів, бо її верхівка та зовнішнє облицювання втрачені.
- Кожна сторона її основи має довжину близько 230 метрів, а самі сторони дуже точно зорієнтовані на північ, південь, схід і захід.
- За оцінками, вона складається приблизно з 2,3 мільйона кам’яних блоків.
- Близько 3800 років вона була найвищою спорудою, зведеною людьми на Землі.
Нова піраміда була облицьована полірованим білим вапняком із каменоломень Тури, тож яскраво сяяла на сонці. З плином століть більшість цих облицювальних каменів зняли й використали в інших будівлях.
Хто її збудував?
Давній міф стверджує, що піраміди будували раби. Сучасні археологи думають інакше. Під час розкопок поблизу Гізи знайшли селище, де жили робітники, з пекарнями, пивоварнями та кладовищами для будівельників. Робітники були поділені на бригади, їх годували й про них дбали. У 2013 році археологи, які працювали у Ваді-ель-Джарфі на узбережжі Червоного моря, знайшли найдавніші з відомих папірусів із написами, серед них — журнал посадовця на ім’я Мерер. У ньому розповідається, як його загін перевозив човнами вапнякові блоки з Тури до Гізи для піраміди Хеопса.
Висячі сади Вавилона
Висячі сади — найзагадковіше з усіх чудес, адже ніхто не знає напевно, чи вони взагалі існували. За традиційною розповіддю, вавилонський цар Навуходоносор II, який правив з 605 до 562 року до н. е., звелів облаштувати низку засаджених зеленню терас для своєї дружини Амітіс. Вона походила з Мідії, зеленої гористої країни, і на рівнинах посушливої Месопотамії сумувала за пагорбами батьківщини.
Грецькі та римські автори, як-от Діодор Сицилійський і Страбон, описували тераси, що здіймалися одна над одною, вкриті деревами й квітами, які поливали за допомогою машин, що піднімали воду з річки Євфрат. Такий сад був би неабияким інженерним досягненням у спекотному й сухому кліматі.
Проблема в тім, що вавилонські джерела, серед яких чимало написів про будівельні проєкти Навуходоносора, жодного разу не згадують сади. Не згадав про них і Геродот, який докладно описав Вавилон. Німецький археолог Роберт Кольдевей, що розкопував Вавилон на початку XX століття, вважав, що знайшов їхні фундаменти, проте пізніші дослідники засумнівалися в його тлумаченні. Оксфордська дослідниця Стефані Деллі припустила, що знамениті сади насправді були в Ніневії, столиці Ассирії, і що їх створив цар Сінаххеріб приблизно на сто років раніше, а пізніші автори сплутали два міста. Суперечка триває.
Храм Артеміди в Ефесі
Ефес був багатим грецьким містом на західному узбережжі сучасної Туреччини, неподалік нинішнього містечка Сельчук. Його великий храм був присвячений Артеміді — богині полювання та дикої природи. У VI столітті до н. е. заможний лідійський цар Крез допоміг оплатити спорудження величезного мармурового храму, який спроєктували архітектор Херсифрон і його син Метаген.
У 356 році до н. е. чоловік на ім’я Герострат підпалив храм лише для того, щоб прославити своє ім’я. Ефесці намагалися покарати його, заборонивши будь-кому згадувати це ім’я, але історики все одно його записали. Пізніша легенда стверджує, що храм згорів тієї самої ночі, коли народився Олександр Македонський.
Ефесці відбудували храм ще величнішим. Коли згодом Олександр запропонував оплатити роботи, вони ввічливо відмовилися, пояснивши, що не личить одному богові приносити дари іншим богам. Римський письменник Пліній Старший повідомляв, що храм мав 127 колон, кожна заввишки близько 18 метрів. Поет Антипатр Сідонський писав, що коли він побачив цей храм, усі інші чудеса ніби втратили для нього свій блиск.
Храм сильно постраждав під час набігу готів у III столітті н. е., а його камені згодом розібрали для інших будівель. Сьогодні відвідувачі бачать на цьому місці лише одну колону, складену з уламків, що височіє серед заболоченого поля.
Статуя Зевса в Олімпії
Олімпія на півдні Греції була батьківщиною давніх Олімпійських ігор, що проводилися на честь Зевса, царя богів. Близько 435 року до н. е. славетний скульптор Фідій створив для тамтешнього храму бога велетенську статую Зевса, що сидить на троні. Вона мала близько 12 метрів заввишки — така велика, що голова бога майже торкалася стелі. Географ Страбон зауважив, що якби Зевс підвівся, то зірвав би з храму дах.
Статую виконали в техніці, яку називають хрисоелефантинною, від грецьких слів «золото» і «слонова кістка». Тонкі пластини слонової кістки відтворювали шкіру, а золоті листи — одяг і прикраси, і все це кріпилося на дерев’яному каркасі. У правій руці Зевс тримав фігурку Ніки, богині перемоги, а в лівій — скіпетр, увінчаний орлом. За словами мандрівника й письменника Павсанія, слонову кістку захищали оливковою олією від шкоди, якої завдавав вологий ґрунт Олімпії.
У 1950-х роках археологи розкопали майстерню, де Фідій створював статую. Вони знайшли інструменти, глиняні форми для виготовлення скляних і золотих деталей та невеликий кухоль із видряпаним написом «Я належу Фідію». Сама ж статуя зникла. Згідно з одним античним свідченням, її перевезли до Константинополя, де вона загинула в пожежі в V столітті н. е.
Мавзолей у Галікарнасі
Мавсол правив Карією, областю на південному заході сучасної Туреччини, від імені Перської імперії. Його столицею був Галікарнас — нинішнє місто Бодрум. Коли він помер у 353 році до н. е., його дружина Артемісія II продовжила будівництво пишної гробниці для нього, завершеної близько 350 року до н. е.
Гробниця мала близько 45 метрів заввишки. Вона поєднувала високий кам’яний цоколь, колонаду в грецькому стилі та ступінчастий пірамідальний дах, увінчаний скульптурою колісниці, запряженої четвіркою коней. Казали, що четверо найславетніших грецьких скульпторів того часу, серед них Скопас і Леохар, прикрасили кожен по одній стороні будівлі. Античні автори хвалили її так само за скульптури, як і за розміри.
Мавзолей простояв набагато довше за тисячу років, перш ніж низка землетрусів його зруйнувала. У XV і на початку XVI століття лицарі-госпітальєри ордену святого Іоанна використали багато його каменів, щоб збудувати й укріпити свій замок у Бодрумі, який стоїть і досі. Деякі зі збережених скульптур, зокрема дві великі статуї, які часто ототожнюють із Мавсолом і Артемісією, нині експонуються в Британському музеї в Лондоні. Слава цієї споруди була такою великою, що ім’я царя стало загальним словом: будь-яку величну гробницю тепер називають мавзолеєм.
Колос Родоський
У 305 році до н. е. острівне місто Родос узяв в облогу Деметрій, могутній македонський полководець, якого згодом прозвали Поліоркетом, тобто «Облягачем міст». Приблизно за рік нападники відступили, покинувши більшу частину свого спорядження. Родосці продали його і на виручені гроші збудували велетенську статую свого покровителя — бога сонця Геліоса.
Скульптор Харес Ліндський працював над статуєю близько дванадцяти років і завершив її приблизно в 280 році до н. е. Її висота становила близько 33 метрів — приблизно як у Статуї Свободи від ніг до корони. Бронзові пластини кріпилися на залізному каркасі, а нижню частину для стійкості обважнили камінням.
Колос простояв лише близько 54 років. У 226 році до н. е. Родос сколихнув землетрус, і статуя переламалася в колінах. Оракул порадив родосцям не відновлювати її, тож вона століттями лежала на землі. Навіть у руїнах вона приваблювала відвідувачів: Пліній Старший писав, що мало хто міг обхопити руками її великий палець. Пізніші джерела розповідають, що в VII столітті н. е. рештки продали як металобрухт.
На популярних зображеннях Колос стоїть, спираючись ногами на обидва береги входу до гавані, а між його ногами пропливають кораблі. Цей образ вигадали в Середньовіччі. Сучасні інженери погоджуються, що звести таку статую було б майже неможливо, а впавши, вона обрушилася б у гавань і перекрила б її. Найімовірніше, Колос стояв на суходолі зі зведеними ногами.
Александрійський маяк
Місто Александрію в Єгипті заснував Олександр Македонський, і воно стало столицею Птолемеїв — грецької династії, що правила Єгиптом після нього. Щоб безпечно спрямовувати кораблі до жвавої гавані, на невеликому острові Фарос звели величезний маяк. Його почали будувати за Птолемея I, а завершили близько 280 року до н. е. за його сина Птолемея II. Архітектором вважають Сострата Кнідського.
Висоту маяка зазвичай оцінюють у понад 100 метрів, що робило його однією з найвищих споруд античного світу. Давні описи та зображення на монетах свідчать, що він мав три яруси: квадратний нижній, восьмикутний середній і круглий верхній. Уночі на вершині горів вогонь, а вдень, як переказують, велике дзеркало відбивало сонячне світло, щоб моряки бачили маяк далеко в морі.
Маяк служив багато століть, але його пошкодили кілька землетрусів, особливо в XIV столітті, і зрештою він перетворився на руїни. У 1470-х роках мамлюцький султан Каїт-бей звів на тому самому місці фортецю, частково з його уламків; Цитадель Каїт-бея стоїть там і сьогодні. Від 1994 року підводні археологи почали знаходити в гавані Александрії величезні блоки та статуї, частина з яких, можливо, належала маякові.
Його назва живе в багатьох мовах. Маяк французькою — phare, італійською та іспанською — faro, і всі ці слова походять від назви острова Фарос.
Як зникли чудеса
Шість із семи чудес зникли, і їхня доля показує різні сили, здатні знищити великі споруди.
- Землетруси зруйнували Колос Родоський, Мавзолей у Галікарнасі та Александрійський маяк.
- Вогонь знищив перший храм Артеміди і, за одним свідченням, статую Зевса.
- Війни та набіги пошкодили відбудований храм Артеміди.
- Повторне використання матеріалів довершило руйнування кількох із них, коли люди розбирали камінь і метал для нових будівель та інших потреб.
- Невизначеність оповиває Висячі сади, яких у Вавилоні, можливо, ніколи й не було.
Велика піраміда вціліла завдяки своїй формі та величезній масі. У піраміди немає високих тонких частин, які могли б перекинутися, немає даху, який міг би обвалитися, а її суцільне кам’яне ядро було просто надто великим, щоб його розібрати й вивезти.
Спадщина семи чудес
Сім чудес вплинули на те, як люди уявляють собі великі досягнення. Від них походять такі слова, як мавзолей і колосальний, останнє з яких пов’язане з назвою Колоса. Статую Свободи в Нью-Йорку частково надихнув Колос Родоський, а вірш Емми Лазарус на її п’єдесталі має назву «The New Colossus» («Новий Колос»).
Люди й надалі складають нові списки. У 2007 році всесвітнє публічне голосування, організоване фондом New7Wonders, обрало новими сімома чудесами світу Великий китайський мур, Петру, статую Христа-Спасителя, Мачу-Пікчу, Чичен-Іцу, Колізей і Тадж-Махал. Велика піраміда в Гізі, остання вціліла пам’ятка первісного списку, отримала почесне місце.
Насамперед стародавні чудеса нагадують нам, чого могли досягти люди без сучасних машин. За допомогою мотузок, пандусів, важелів, бронзових інструментів і величезної спільної праці давні будівничі створили настільки вражаючі пам’ятки, що про них говорять і через тисячі років.
