Буддизм: шлях Пробудженого від стародавньої Індії до наших днів

Принц, який залишив палац

Буддизм бере початок від людини на ім’я Сіддхартха Гаутама, яка жила на півночі Індії в VI або V столітті до н. е. Історики досі сперечаються про точні дати його життя, і багато хто нині вважає, що він помер близько 400 року до н. е. За переказами, він народився в Лумбіні, на території сучасного південного Непалу, у роді шак’їв, чиї правителі керували невеликою державою в передгір’ях Гімалаїв. Тому його також називають Шак’ямуні, тобто «мудрець із роду шак’їв».

Традиційна розповідь, що міститься в багатьох буддійських текстах, говорить, що Сіддхартха виріс у розкоші, захищений від життєвих негараздів. Юнаком він вийшов за межі палацу й побачив чотири речі, які змінили його життя: старого, хворого, мерця та мандрівного святого. Перші три показали йому, що старість, хвороба і смерть спіткають кожного, а четвертий підказав, що людина може шукати шлях за межі цього страждання. Приблизно у 29 років він відмовився від князівського життя і став мандрівним шукачем.

Кілька років Сіддхартха практикував суворе самозречення і їв так мало, що мало не помер від голоду. Він дійшов висновку, що це веде до мудрості не більше, ніж життя в насолодах. Натомість він обрав Серединний шлях між двома крайнощами. Кажуть, що, сидячи в медитації під фіговим деревом у Бодх-Гаї, у сучасному індійському штаті Біхар, він досяг просвітлення. Відтоді його називали Буддою, і цей титул означає «пробуджений». Дерево стало відоме як дерево Бодхі, або «дерево пробудження».

Рух мандрівних шукачів

Будда не з’явився нізвідки. За його часів у східній частині Гангської рівнини жило багато шраманів, мандрівних аскетів, які ставили під сумнів авторитет ведичних жерців і шукали духовної свободи власними зусиллями. Деякі з цих груп дали початок тривалим традиціям; наприклад, джайнізм також походить із цього середовища. Буддизм виник як один із таких рухів шраманів у V столітті до н. е.

Після свого пробудження Будда виголосив перше повчання в оленячому парку в Сарнатху, поблизу Варанасі, перед п’ятьма колишніми товаришами. Буддисти називають цю подію «запуском колеса Дхарми». Потім він близько 45 років ходив з місця на місце, навчаючи людей будь-якого суспільного походження. За переказами, він помер у Кушинагарі у віці 80 років. Його смерть називають паринірваною, остаточним звільненням із кола народження і смерті.

Головні вчення

Вчення Будди називають Дхармою (мовою палі Дхамма). Його часто зводять до кількох ключових ідей, які поділяють майже всі буддійські школи.

Чотири благородні істини

Вважається, що в першій проповіді Будда виклав Чотири благородні істини, які часто порівнюють із підходом лікаря: назвати хворобу, знайти її причину, ствердити, що ліки існують, і призначити лікування.

1. Дуккха: життя пов’язане зі стражданням, незадоволеністю і неспокоєм. Навіть приємне не триває вічно.
2. Причина страждання: страждання виникає з жадання, або «спраги» (танха), до насолоди, до існування і до того, щоб речі були не такими, якими вони є.
3. Припинення страждання: коли жадання зникає, зникає і страждання. Цей стан називають нірваною (ніббана мовою палі), і це слово пов’язане з образом полум’я, що згасає.
4. Шлях: існує практичний шлях до цієї свободи, Благородний восьмеричний шлях.

Благородний восьмеричний шлях

Шлях має вісім складових: правильне бачення, правильний намір, правильне мовлення, правильна дія, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна усвідомленість і правильне зосередження. Це не сходинки, які проходять одну за одною, а якості, які розвивають разом. Буддисти часто поділяють їх на три сфери: мудрість (бачення і намір), етична поведінка (мовлення, дія і спосіб життя) та медитація (зусилля, усвідомленість і зосередження). Символ колеса Дхарми з вісьмома спицями уособлює цей шлях.

Три ознаки буття

Буддизм учить, що все, що ми переживаємо, має три ознаки. Воно непостійне (аніччя): ніщо не лишається незмінним. Воно незадовільне (дуккха): прив’язаність до мінливих речей приносить розчарування. І воно позбавлене постійного «я» (анатта): людину розуміють як мінливий процес тіла, відчуттів, сприйняттів, психічних процесів і свідомості, а не як сталу, незмінну душу.

Карма і перевтілення

Як і інші релігії, що виникли в Індії, буддизм визнає карму, тобто уявлення, що навмисні дії мають наслідки, і перевтілення, уявлення, що істоти проходять через багато життів. Цей повторюваний цикл називають сансарою. З погляду буддизму карма не є долею чи покаранням, яке призначає бог; вона радше схожа на природний закон причини і наслідку, у якому найважливіший намір, що стоїть за дією. Досягти нірвани означає вирватися з цього циклу.

Три коштовності та повсякденне життя

Людина стає буддистом, коли «приймає притулок» у Трьох коштовностях, якими є Будда (учитель), Дхарма (вчення) та Сангха (спільнота практикуючих, передусім ченців і черниць).

Більшість буддистів-мирян намагаються дотримуватися П’яти настанов, тобто обітниць утримуватися від:

• убивства чи заподіяння шкоди живим істотам;
• привласнення того, що не дано;
• неналежної сексуальної поведінки;
• неправдивих чи образливих слів;
• одурманливих речовин, що затьмарюють розум.

Ченці (бгіккху) і черниці (бгіккхуні) дотримуються значно довшого зводу правил, який називають Віная; він охоплює все: від того, як їсти, до того, як розв’язувати суперечки в громаді. У багатьох країнах ченці традиційно вранці обходять міста й села, збираючи їжу від мирян, які вважають дарування способом розвивати щедрість.

Серед поширених практик є медитація, спів або читання текстів, підношення квітів, світла і пахощів біля святинь, а також паломництва. Медитація має багато форм. Одні методи спрямовані на заспокоєння розуму, наприклад через зосередження на диханні; інші спрямовані на прозріння, уважне спостереження за тим, як думки й відчуття виникають і минають. Чотири місця, пов’язані з життям Будди, є особливо важливими центрами паломництва: Лумбіні, Бодх-Гая, Сарнатх і Кушинагар.

Як буддизм поширився Азією

Імператор Ашока

Переломний момент настав у III столітті до н. е. за Ашоки, правителя імперії Маур’їв, що охоплювала більшу частину Індійського субконтиненту. Після кривавої війни проти області Калінга Ашока висловив глибоке каяття і звернувся до Дхарми. Він наказав висікти на скелях і кам’яних колонах по всій імперії послання про ненасильство, терпимість і добру поведінку; багато з цих едиктів збереглися досі. Він також підтримував буддійські місії до інших земель. За буддійською традицією, його син Махінда приніс учення на Шрі-Ланку, яка стала одним із його тривалих осередків.

Шовковим шляхом і далі

У наступні століття ченці й купці несли буддизм торговельними шляхами, зокрема Великим шовковим шляхом через Центральну Азію. Близько I століття н. е. він досяг Китаю, а згодом поширився до Кореї, В’єтнаму і, у VI столітті, до Японії. До Тибету буддизм почав проникати з VII століття, а пізніше поширився й у Монголії. Морем він дістався Південно-Східної Азії, де зрештою став головною релігією М’янми, Таїланду, Лаосу і Камбоджі.

Китайські паломники, як-от Сюаньцзан, що вирушив до Індії в VII столітті, долали тисячі кілометрів, щоб зібрати тексти й навчатися у великих монастирських центрах, таких як Наланда. Його докладний опис подорожі досі використовують історики й археологи.

Занепад в Індії та прихід на Захід

У самій Індії буддизм поступово занепадав і приблизно до XIII століття здебільшого зник на більшій частині субконтиненту. Історики пояснюють цей процес кількома чинниками, серед яких втрата підтримки правителів, відродження індуїстських традицій і руйнування великих монастирів. У XX столітті він пережив там відродження: 1956 року індійський суспільний реформатор Б. Р. Амбедкар навернувся до буддизму разом із сотнями тисяч своїх послідовників. У Європі та Північній Америці буддизм став відомим у XIX столітті завдяки перекладам текстів і міграції з Азії.

Основні напрями буддизму

Поширюючись, буддизм розвинувся в кілька великих традицій. Вони поділяють головні вчення, але відрізняються текстами, практиками й акцентами.

Тхеравада

Тхеравада, «вчення старійшин», є основною формою буддизму на Шрі-Ланці, у М’янмі, Таїланді, Лаосі та Камбоджі. Вона спирається на Палійський канон, який також називають Тіпітака, або «три кошики»: кошик чернечих правил, кошик проповідей Будди і кошик філософського аналізу. Її ідеалом є арахат, людина, яка досягла нірвани власною практикою.

Махаяна

Махаяна, «велика колісниця», має найбільше послідовників і поширена в Китаї, Японії, Кореї та В’єтнамі. Вона наголошує на ідеалі бодхісаттви, істоти, яка прагне просвітлення, щоб допомогти всім живим істотам звільнитися від страждання. Махаяна охоплює багато шкіл, як-от дзен (у Китаї його називають чань), що наголошує на медитації та безпосередньому прозрінні, і буддизм Чистої землі, зосереджений на шануванні Будди Амітабхи.

Ваджраяна

Ваджраяна, яку іноді називають тантричним буддизмом, розвинулася в межах махаяни і особливо пов’язана з Тибетом, Бутаном і Монголією. Вона використовує ритуали, візуалізацію, священні звуки, які називають мантрами, і настанови вчителя, або лами. Її найвідомішою постаттю сьогодні є Далай-лама, одна з провідних постатей школи гелуг тибетського буддизму.

Священні тексти, мистецтво й архітектура

Упродовж кількох століть учення Будди передавали напам’ять і через рецитацію. Ченці збиралися на собори, щоб разом промовляти тексти й узгоджувати їх. Палійський канон записали на Шрі-Ланці в I столітті до н. е. Деякі з найдавніших збережених буддійських рукописів, написаних на березовій корі, походять зі стародавньої області Гандхара, на території сучасних Пакистану та Афганістану.

Китайський примірник Діамантової сутри, тексту махаяни, знайдений у печері поблизу Дуньхуана, має дату, що відповідає 868 року н. е. Це найдавніша відома друкована книга з датою, і нині вона зберігається в Британській бібліотеці в Лондоні.

Раннє буддійське мистецтво не зображувало Будду в людській подобі. Натомість митці використовували символи, як-от відбитки стіп, порожній трон, колесо чи дерево Бодхі. Людські зображення Будди з’явилися пізніше, приблизно в I столітті н. е., у Гандхарі, де в стилі помітний грецький вплив, і в Матхурі на півночі Індії.

Ступа, куполоподібна споруда, у якій часто зберігають реліквії, є однією з найдавніших форм буддійської архітектури; Велика ступа в Санчі в Індії у своїй найранішій формі сягає часів Ашоки. З часом ступи набули нових форм, як-от пагоди Східної Азії. На індонезійському острові Ява стоїть Боробудур, збудований у IX столітті, найбільший буддійський храм у світі, прикрашений понад 2500 різьбленими кам’яними панелями.

Буддизм сьогодні

Буддизм є четвертою за кількістю вірян релігією світу після християнства, ісламу та індуїзму. Оцінки кількості його послідовників коливаються приблизно від 320 до 540 мільйонів людей, тобто орієнтовно від 4 до 7 відсотків населення Землі. Такий широкий діапазон почасти пояснюється тим, що в таких країнах, як Китай і Японія, багато людей поєднують буддійські практики з іншими традиціями, що ускладнює підрахунок. Китай має найбільше буддійське населення в абсолютних числах, а такі країни, як Камбоджа, Таїланд, М’янма, Шрі-Ланка, Бутан, Лаос і Монголія, мають буддійську більшість.

Багато буддійських свят відзначають у всьому світі. Найважливіше з них, відоме в багатьох країнах як Весак, вшановує народження, просвітлення і смерть Будди; його дата залежить від місячного календаря і різниться в різних традиціях. Буддійські ідеї вплинули й на сучасне життя за межами Азії. Техніки медитації, запозичені з буддійської практики, лежать в основі популярних програм усвідомленості, які застосовують у лікарнях, школах і на робочих місцях, часто в нерелігійній формі.

Дивовижні факти про буддизм

• Будда не є богом. У більшості буддійських традицій його шанують як учителя, який відкрив шлях до свободи, а не як творця чи істоту, якій моляться про допомогу, як богам у деяких інших релігіях.
• «Будда, що сміється», — це хтось інший. Весела пузата фігурка, яку часто можна побачити в крамницях і ресторанах, зазвичай зображує Будая, персонажа китайського фольклору, прообразом якого був чернець, а не Сіддхартху Гаутаму.
• Будд багато. Буддійські тексти описують Будд минулих епох, і багато буддистів очікують на майбутнього Будду на ім’я Майтрея.
• Стародавнє дерево досі росте. Вважається, що Шрі Маха Бодхі в Анурадхапурі на Шрі-Ланці виросло з живця первісного дерева Бодхі; його посадили в III столітті до н. е. Його часто називають одним із найстаріших живих дерев, посаджених людиною, із задокументованою датою посадки.
• Буддійські слова увійшли в повсякденну мову. Такі слова, як карма, нірвана і дзен, вживають у буденних розмовах, хоча часто зі значеннями, далекими від первісних.

Від одного вчителя, що сидів під деревом, буддизм виріс у традицію, яка понад дві тисячі років формувала мистецтво, філософію, мови і повсякденне життя значної частини Азії, і вона й далі змінюється, зустрічаючись сьогодні з новими культурами.