Велика депресія: як спад став світовою катастрофою

Фабрика може простоювати, поки людям поблизу потрібна її продукція. Фермеру важко продавати їжу, тоді як сім’ї не можуть дозволити собі достатньо їжі. Велика депресія зробила ці протиріччя очевидними у світовому масштабі. Починаючи з 1929 року падіння виробництва, банкротство банків, падіння цін і масове безробіття посилювали одне одного, перетворюючи спад на тривалий зрив економічної діяльності.

Депресія зазвичай асоціюється з 1930-ми роками, але її час різнився залежно від країни. У Сполучених Штатах початкове скорочення тривало з 1929 по 1933 рік, після чого послідувало нерівномірне відновлення та черговий спад у 1937–1938 роках. Повернення до повної зайнятості прийшло з мобілізацією на військовий час. Знайомий діапазон дат 1929–1939 описує епоху, а не синхронний початок і кінець усюди.

Біржовий крах був переломним моментом, але не повним поясненням

Ціни американських акцій різко впали в жовтні 1929 року, особливо інтенсивні продажі відбулися 24 і 29 жовтня. Багато інвесторів купували акції за позичені гроші, очікуючи, що ціни продовжуватимуть зростати. Коли ціни впали, кредитори вимагали додаткового забезпечення або погашення, що змусило деяких інвесторів продавати кошти на ринку, який і без того падає.

Однак американська економічна активність почала знижуватися ще до найвідоміших днів кризи. Обвал фондового ринку може знищити багатство та послабити довіру, але він сам по собі не пояснює роки безробіття чи всесвітню банківську кризу. Головне історичне питання полягає в тому, чому інституції та політика не змогли стримати спад після його початку.

Різниця має значення, якщо порівнювати депресію з тюльпаноманією. Обидва включають розповіді про спекуляції та падіння цін, але розворот цін на активи стає загальноекономічною катастрофою лише через додаткові зв’язки. У 1930-х роках кредит, витрати, банківські депозити та міжнародні платежі забезпечували ці зв’язки.

Як банківська паніка руйнує кредитування

Комерційний банк не зберігає гроші кожного вкладника як банкноти в сховищі. Він володіє деякими ліквідними активами та використовує значну частину свого фінансування для надання позик або купівлі цінних паперів. Така домовленість допомагає фінансувати підприємства та будинки, але створює вразливість: депозити можуть бути зняті негайно, а позики погашаються роками.

Якщо багато клієнтів вимагають готівку одночасно, банк може зіткнутися з дефіцитом ліквідності, навіть якщо його довгострокові активи мають вартість. Швидкий продаж цих активів може призвести до збитків. Банкротство одного банку може налякати клієнтів інших, поширюючи вилучення через установи, які спочатку не мали тієї самої основної проблеми.

У Історії банківської паніки 1930–1931 років Федеральної резервної системи описано, як послідовні кризи поглибили скорочення. Банкротство банків порушило платіжні послуги, знищило або знерухомило заощадження та розірвало відносини кредитування. Підприємство, яке покладалося на знання місцевого банку, не завжди могло замінити цей кредит, просто звернувшись до іншого кредитора.

Чому падіння цін ускладнювало погашення боргів

Дефляція означає загальне зниження цін, а не знижку на один конкретний продукт. Це може здатися корисним для споживачів, але його вплив залежить від того, що станеться з доходом і боргом. Якщо заробітна плата та доходи від бізнесу падають, а грошова вартість позики залишається незмінною, позичальник повинен відмовитися від більшої кількості товарів або робочого часу, щоб повернути ту саму суму.

Уявіть собі вигаданого фермера, річний дохід якого впав з 1000 грошових одиниць до 700, а запланована виплата боргу залишається 200. Платіж тепер поглинає набагато більшу частку доходу. Продаж обладнання чи землі для виконання зобов’язань може призвести до подальшого зниження цін на активи, погіршуючи становище інших позичальників і банків, які мають їхні кредити.

Цю взаємодію часто називають дефляцією боргу. Це допомагає пояснити, чому просте очікування падіння цін і зарплат може бути руйнівним. Нижчі номінальні ціни не призвели до автоматичного відновлення витрат, коли домогосподарства були налякані, борги залишалися обтяжливими, а підприємствам бракувало клієнтів.

Скорочення грошової маси та витрат

Гроші включають банківські депозити, а також фізичну валюту. Коли банки банкрутуються, а банки, що вижили, скорочують кредитування, пропозиція грошей, які можна витрачати, може скоротитися. Люди також можуть намагатися зберігати більше готівки порівняно з депозитами, тоді як банки створюють резерви. Разом ці відповіді можуть зменшити кошти, що обертаються через звичайні покупки та інвестиції.

Між 1929 і 1933 роками американський реальний обсяг виробництва скоротився майже на 30%, а пропозиція грошей скоротилася приблизно на одну третину. Ці приблизні величини обговорюються в Історичному аналізі грошей, золота та Великої депресії Бена Бернанке. Вони показують, чому кризу не можна розуміти лише як падіння цін на акції.

Монетарні пояснення та пояснення витрат пов’язані. Домогосподарство, яке купує менше товарів, зменшує дохід магазину; магазин урізає замовлення; його постачальники скорочують зайнятість. Банк, який відмовляє у новому кредиті, ускладнює для фірми підтримку виробництва під час такого спаду. Економісти не погоджуються щодо відносної ваги різних механізмів, але механізми можуть працювати разом.

Як золотий стандарт передавав тиск між країнами

Згідно з золотим стандартом, валюти-учасники були прив’язані до певної кількості золота. Уряди та центральні банки захищали ці зобов'язання, оскільки стабільні обмінні курси вважалися важливими для міжнародної довіри. Проте збереження золотого зв’язку може конфліктувати з відновленням зайнятості та підтримкою банківської системи, яка переживає стрес.

Країна, яка втрачає золоті резерви, може підвищити процентні ставки або обмежити кредитування, щоб перешкодити відпливу. Під час депресії ці заходи можуть ще більше послабити запозичення та витрати. Якби кілька країн відповіли подібним чином, політика, спрямована на захист кожної валюти, могла б посилити міжнародне скорочення.

Британія залишила золото в 1931 році. Сполучені Штати призупинили внутрішню конвертованість золота в 1933 році і згодом змінили вартість долара. Країни, які уникли старих монетарних обмежень, як правило, отримали більше свободи для відновлення, хоча відмова від золота не миттєво вирішила всі банківські, промислові чи політичні проблеми.

Торгівля, мита та міжнародне кредитування

Спад поширився через падіння попиту на імпорт, нижчі ціни на товари та збої в міжнародному кредитуванні. Країна, яка експортує каву, пшеницю чи мінерали, може втратити прибуток, навіть не зазнавши біржового буму в стилі Уолл-стріт. Позичальники, залежні від іноземних позик, стикалися з додатковим тиском, коли кредитори відкликали або відмовлялися продовжувати кредит.

Американський тариф Смута–Хоулі 1930 року збільшив імпортні мита, а інші країни запровадили або посилили торговельні бар’єри. Ці заходи завдали шкоди системі торгівлі, яка й без того занепадала. Вони були обтяжуючим фактором, а не достатнім поясненням усієї депресії. Падіння доходів і цін також зменшило вартість торгівлі.

Принцип порівняльної переваги пояснює потенційні вигоди від спеціалізації та обміну. Під час депресії реалізувати ці можливості стало важче, оскільки ринки скоротилися, а уряди запровадили обмеження. Проблема полягала не просто в тому, що країни розучилися виробляти корисні товари; їхні фінансові та торгові відносини руйнувалися.

Різний досвід різних країн

Німеччина зіткнулася з гострою проблемою безробіття, крихкими банками та залежністю від іноземного фінансування. Економічна біда послабила довіру до парламентського уряду та допомогла екстремістським рухам отримати підтримку. Однак зростання нацизму не можна звести лише до безробіття: політичні рішення, насильство, антисемітизм і інституційні провали також мали вирішальне значення.

Британія зазнала серйозних труднощів у старих промислових регіонах, включаючи території, залежні від вугілля, суднобудування та важкої промисловості. Його відновлення було нерівномірним у різних місцях і секторах. Деякі країни пережили тривалу дефляцію, а інші відновилися раніше після зміни монетарної політики. Не було єдиного національного досвіду, який міг би задовольнити весь світ.

Колоніальні території та економіка сировинних виробників постраждали через товарні ринки та імперські торгові домовленості. Їхнє населення часто мало впливало на політику, яка формувала цей тиск. Тому всесвітня історія має включати людей, чиї труднощі менш помітні на знайомих фотографіях американських хлібних черг.

Безробіття було не лише статистикою

На найнижчому рівні США в 1933 році приблизно чверть робочої сили була безробітною за загальновживаними історичними оцінками. Точні вимірювання залежать від визначень, зокрема від того, як класифікуються програми роботи в надзвичайних ситуаціях. Якими б не були міри, масштаби означали, що звичайні сім’ї могли одночасно втратити зарплату, безпеку житла та впевненість у своєму майбутньому.

Жінки, расові меншини, мігранти та працівники небезпечних професій часто стикаються з додатковими перешкодами. Дискримінація вплинула на прийом на роботу та доступ до допомоги. Сім'ї відкладали покупки, одруження або переїзди через брак надійного доходу. Ці рішення були зрозумілі окремо, але разом вони ще більше зменшили витрати та можливості для роботи.

Пиловий казан додав екологічну катастрофу

На Великих американських рівнинах посуха та шкідливі методи землекористування сприяли сильним пиловим бурям у 1930-х роках. Урожай загинув, верхній шар ґрунту здуло, і багато фермерських сімей зіткнулися як з екологічною шкодою, так і зі зниженням цін на сільськогосподарську продукцію. Деякі виїхали в пошуках роботи, зокрема в сільськогосподарських регіонах Каліфорнії.

У Колекції Dust Bowl Бібліотеки Конгресу зберігаються фотографії, інтерв’ю та інші першоджерела цієї міграції. Пиловий казан не стала причиною всесвітньої депресії. Це демонструє, як екологічний шок може посилити існуючу економічну кризу та нерівномірно розподілити страждання між регіонами.

Що змінив Новий курс

Франклін Д. Рузвельт вступив на посаду в березні 1933 року. Тимчасове закриття банків по всій країні призупинило банківські операції, поки влада оцінювала та стабілізувала систему. Надзвичайні заходи мали на меті відновити довіру, а наступні реформи змінили фінансове регулювання. Федеральне страхування вкладів почало діяти в 1934 році, що дало вкладникам, охопленим страхуванням, менше причин поспішати забирати заощадження за перших чуток про проблеми.

Новий курс поєднав полегшення невідкладних труднощів, зусилля щодо стимулювання відновлення та інституційну реформу. Громадські роботи та програми зайнятості забезпечували заробітну плату та створювали інфраструктуру. Законодавство про соціальне забезпечення 1935 року встановило основу для допомоги по старості та страхування на випадок безробіття. Регулювання цінних паперів спрямоване на покращення розкриття інформації та довіри до фінансових ринків.

Ці програми не були ні єдиними, ні однаково доступними. Деякі працівники були виключені з важливих заходів захисту, а расова дискримінація сформувала впровадження. Заходи підтримки цін на сільськогосподарську продукцію також можуть поставити в невигідне становище орендарів і робітників. Оцінка Нового курсу вимагає вивчення результатів конкретної політики та того, хто не зміг отримати від неї вигоду.

Чому відновлення залишилося неповним

Економіка розвивалася після 1933 року, але безробіття залишалося високим. Сувора рецесія 1937–1938 років перервала відновлення. Зміни у фіскальній політиці, монетарних умовах та очікуваннях сприяли цьому новому скороченню; історики та економісти обговорюють їх відносну важливість.

Невдача продемонструвала, що економіка може суттєво покращитися, не стаючи стійкою до нового спаду. Підприємства потребували стійкого попиту, домогосподарства потребували впевненості в доходах, а фінансова система потребувала надійної підтримки. Відновлення, виміряне з дуже низької початкової точки, все одно може залишити мільйони без звичайної роботи.

Військова мобілізація зрештою призвела до величезних державних витрат, розширення промисловості та найму військових. Ці зміни поглинули безробітну робочу силу, особливо в Сполучених Штатах. Цей історичний факт не робить війну бажаним економічним засобом: знищення людей, примус і відволікання ресурсів були величезними.

Інституції, створені після катастрофи

Депресія змінила розуміння урядами відповідальності за економічну стабільність. Страхування вкладів, фінансовий нагляд, соціальний захист і управління загальними витратами стали центральними сферами політики. Робота Джона Мейнарда Кейнса допомогла створити основу для розуміння того, чому економіка може залишатися на рівні нижче повної зайнятості, а не швидко виправлятися.

Міжнародна Бреттон-Вудська система була розроблена під час Другої світової війни частково у відповідь на невдачі між війнами. Його планувальники шукали валютної співпраці та структури, яка могла б підтримувати торгівлю, не змушуючи країни повторювати ті самі руйнівні коригування. Інституційні відповіді змінювалися з часом, але питання, що лежали в основі, залишалися: як запобігти паніці, зберегти зайнятість і не дати кризі однієї країни стати кризою для всіх інших.

Чому низьких ставок і приватних заощаджень було недостатньо

Низька процентна ставка не обов’язково означає, що запозичення є привабливим під час дефляції. Якщо гроші, які позичальник повинен повернути, набувають купівельної спроможності, реальний тягар позики може залишатися високим. Банки також можуть відмовити у видачі позик, незважаючи на низькі рекламовані ставки, особливо якщо вони сумніваються в доході клієнта або вартості застави. Ціна кредиту та його доступність – окремі питання.

Збереження представляє ще одну складність. Сім'я, яка боїться безробіття, може розумно скоротити витрати, щоб створити фінансову подушку. Якщо багато сімей роблять це разом, а підприємства не збільшують інвестиції, негайним результатом можуть стати зниження продажів, зниження доходів і зростання безробіття. Таким чином, дія, яка захищає одне домогосподарство, може погіршити ситуацію, якщо її повторити в економіці.

Жодне спостереження не означає, що заощадження завжди шкідливі або що процентні ставки ніколи не мають значення. Вони пояснюють, чому економіка, яка переживає сильний стрес, може не відновитися просто тому, що люди стають обережнішими або позики здаються дешевими. Щоб відновити довіру, потрібно звернути увагу на очікуваний дохід, функціонуючі банки, тягар боргу та загальні витрати разом. Велика депресія зробила ці зв’язки центральними для сучасної макроекономіки.