Інфляція простими словами: чому гроші щороку купують менше

Що насправді означає інфляція

Уявіть, що буханець хліба цього року коштує 2 долари, а наступного — 2 долари 10 центів. Якщо майже все інше в магазинах дорожчає схожим чином, економісти кажуть, що в економіці відбувається інфляція: зростання середньої ціни товарів і послуг, виміряної в грошах. Ключове слово тут — середньої. Ціни на окремі товари постійно зростають і падають через погоду, моду чи нові технології. Інфляція описує ширше явище: загальну тенденцію до зростання рівня цін в усій економіці.

Зворотний бік зростання цін — зменшення купівельної спроможності. Коли загальний рівень цін підвищується, кожна грошова одиниця купує менше товарів і послуг, ніж раніше. Банкнота фізично не змінюється, але її реальна вартість зменшується. Тому інфляцію часто описують як приховану втрату вартості грошей, які людина має.

Саме слово походить від латинського inflare, що означає «вдувати» або «роздувати». Цікаво, що спочатку економісти вживали цей термін для позначення збільшення кількості грошей в обігу, тобто «роздування» грошової маси. Лише згодом він став означати зростання цін, яке може спричинити таке розширення грошової маси.

Інфляція, дефляція і дезінфляція

Три споріднені терміни легко сплутати:

• Інфляція — це зростання загального рівня цін.
• Дефляція — протилежне явище: зниження загального рівня цін, тож із часом за ті самі гроші можна купити більше.
• Дезінфляція означає, що інфляція сповільнюється. Ціни й далі зростають, але повільніше, ніж раніше, наприклад з 6 до 3 відсотків на рік.

Як вимірюють інфляцію

Ніхто не може стежити за кожною ціною в країні, тому статистики складають індекс цін. Найпоширеніший із них — індекс споживчих цін (ІСЦ). Щоб його обчислити, національна статистична служба визначає типовий «кошик» товарів і послуг, які купують домогосподарства: продукти харчування, оренду житла, одяг, пальне, транспорт, ліки, мобільний зв'язок, стрижки та багато іншого. Кожна позиція отримує вагу залежно від того, яку частку свого бюджету люди на неї витрачають. Потім реєстратори цін регулярно перевіряють вартість цього кошика в магазинах та онлайн по всій країні.

Рівень інфляції — це відсоткова зміна індексу за рік. Якщо торік кошик коштував 100 одиниць, а цього року — 103, річна інфляція становить 3 відсотки. Місячні зміни часто перераховують у річні темпи, щоб їх можна було порівнювати.

Інші способи вимірювання цін

• Базова інфляція не враховує продукти харчування та енергоносії, ціни на які різко коливаються через врожаї, війни чи погоду. Без них легше побачити глибинну тенденцію.
• Індекс цін виробників відстежує ціни, які отримують підприємства за свою продукцію. Він може подати ранній сигнал, адже вищі витрати виробників часто згодом доходять до споживачів.
• Дефлятор ВВП охоплює всі товари й послуги, вироблені в економіці, а не лише ті, що купують домогосподарства.

Виміряти інфляцію складніше, ніж здається. Якість товарів змінюється: новий телефон може коштувати стільки ж, скільки старий, але вміти набагато більше. Крім того, коли щось дорожчає, люди переходять на дешевші замінники. Статистики вносять поправки на ці ефекти, а економісти досі сперечаються, чи офіційні дані трохи перебільшують, чи применшують справжнє зростання вартості життя.

Що спричиняє інфляцію

Економісти зазвичай описують кілька сил, які можуть штовхати загальний рівень цін угору. У реальному житті вони часто діють разом.

Інфляція попиту

Коли домогосподарства, підприємства й держава разом хочуть купити більше, ніж економіка здатна виробити, продавці можуть підвищувати ціни. Іноді це підсумовують так: «забагато грошей женеться за замалою кількістю товарів». Таке зазвичай трапляється, коли економіка переживає бум, безробіття низьке, а кредити дешеві.

Інфляція витрат

Ціни можуть зростати й тому, що виробництво дорожчає. Наприклад, раптовий стрибок цін на нафту підвищує вартість перевезень, опалення, пластмас і добрив, і підприємства перекладають частину цих витрат на покупців. Погані врожаї, порушені ланцюги постачання або слабша національна валюта, через яку дорожчає імпорт, діють подібно.

Інерційна інфляція та очікування

Щойно люди починають очікувати, що ціни й далі зростатимуть, вони поводяться так, що саме це й відбувається. Працівники вимагають вищих зарплат, щоб не відставати від вартості життя, а компанії підвищують ціни, щоб покрити ці вищі зарплати. Такий замкнений цикл називають спіраллю «зарплати — ціни». Оскільки очікування мають величезне значення, центральні банки докладають чимало зусиль, щоб переконати суспільство, що інфляція залишатиметься низькою.

Роль грошей

У довгостроковій перспективі найпотужнішим чинником інфляції є зростання грошової маси, яке випереджає зростання товарів і послуг, що їх виробляє економіка. Кількісна теорія грошей виражає цю думку рівнянням MV = PY: кількість грошей (M), помножена на те, як часто вони переходять з рук у руки (V), дорівнює рівню цін (P), помноженому на реальний обсяг виробництва (Y). Якщо гроші зростають набагато швидше за виробництво, ціни, як правило, підвищуються. Американський економіст Мілтон Фрідман у відомому висловлюванні стверджував, що інфляція — це «завжди й усюди монетарне явище». Не всі економісти погоджуються з цим поглядом у його найрадикальнішій формі, але майже всі визнають, що друкування грошей у величезних масштабах призводить до зростання цін.

Хто виграє, а хто програє

Інфляція впливає на людей неоднаково. Вона непомітно перерозподіляє багатство від одних до інших.

• Вкладники втрачають, якщо відсотки на їхні заощадження нижчі за рівень інфляції. Готівка, схована під матрацом, щороку знецінюється.
• Люди з фіксованим доходом, як-от деякі пенсіонери, можуть купувати дедалі менше, якщо їхні виплати не індексують з урахуванням інфляції.
• Позичальники з кредитами під фіксовану ставку можуть вигравати, бо повертають борги грошима, які коштують менше, ніж тоді, коли вони їх позичили.
• Держави з великими боргами теж можуть мати з цього користь із тієї ж причини — це одна з причин, чому деякі уряди в історії мали спокусу допускати високу інфляцію.

Щоб зрозуміти ці ефекти, економісти розрізняють номінальні та реальні величини. Номінальна процентна ставка — це число у банківській виписці. Реальна процентна ставка приблизно дорівнює номінальній мінус інфляція. Ощадний рахунок, що приносить 4 відсотки, коли ціни зростають на 6 відсотків, насправді втрачає близько 2 відсотків купівельної спроможності на рік.

Висока й непередбачувана інфляція має й інші витрати. Магазинам доводиться постійно змінювати цінники та меню — економісти називають це витратами меню. Люди витрачають час і сили, намагаючись захистити свої гроші; це іноді називають витратами стоптаних підошов — за старим образом людини, яка знову й знову ходить до банку. А найголовніше — невизначеність ускладнює планування майбутнього для родин і підприємств.

Чому центральні банки прагнуть близько 2 відсотків

Якщо інфляція створює проблеми, чому б не прагнути нуля? Більшість сучасних центральних банків, зокрема Федеральна резервна система США, Європейський центральний банк і Банк Англії, мають цільовий рівень інфляції близько 2 відсотків. Причин кілька:

1. Офіційні індекси цін можуть дещо перебільшувати справжню інфляцію через поліпшення якості товарів, тож виміряний нульовий рівень може приховувати реальну дефляцію.
2. Дефляція може бути небезпечною. Коли люди очікують падіння цін, вони можуть відкладати покупки, що послаблює економіку, а реальний тягар боргів зростає.
3. Невеликий додатний рівень дає центральним банкам простір для зниження процентних ставок під час спаду.
4. Роботодавці рідко знижують зарплати безпосередньо. Помірна інфляція дає змогу реальним зарплатам поступово пристосовуватися без болісних скорочень заробітку.

Центральний банк Нової Зеландії першим запровадив офіційну ціль з інфляції — у 1990 році, і багато країн наслідували цей приклад. Головним інструментом є процентна ставка. Коли інфляція надто висока, центральний банк підвищує ставки: позичати стає дорожче, а заощаджувати — вигідніше. Витрати сповільнюються, і тиск на ціни слабшає. Коли економіка слабка, а інфляція низька, банк знижує ставки, щоб заохотити витрати.

Тим, хто ухвалює рішення, доводиться ретельно шукати баланс. У 1958 році економіст А. В. Філліпс опублікував дослідження, яке вказувало, що нижче безробіття зазвичай супроводжується швидшим зростанням зарплат. Цей зв'язок, відомий як крива Філліпса, передбачав компроміс між зайнятістю та стабільністю цін. Подальший досвід показав, що цей компроміс нестійкий, особливо коли люди починають очікувати вищої інфляції.

Відомі епізоди з історії

Зіпсовані монети в Стародавньому Римі

Інфляція набагато старша за паперові гроші. У III столітті н. е. римські імператори неодноразово зменшували вміст срібла в денарії, щоб оплачувати армію та інші видатки. Що менше коштували монети, то вище піднімалися ціни. У 301 році н. е. імператор Діоклетіан видав свій Едикт про максимальні ціни, який установлював верхні межі для сотень товарів і зарплат. Едикт здебільшого провалився: товари зникали з ринків, а обмеження повсюдно ігнорували.

Революція цін

У XVI та на початку XVII століття Західна Європа пережила тривалий період зростання цін, відомий як революція цін. З іспанських копалень в Америці надходили величезні обсяги срібла, збільшуючи кількість грошей. Зростання населення також посилювало тиск. За сучасними мірками щорічне подорожчання було невеликим, але за багато десятиліть ціни зросли в кілька разів.

Гіперінфляція

Коли інфляція стає надзвичайною, економісти називають її гіперінфляцією. Поширене визначення, запропоноване економістом Філліпом Кейганом, — зростання цін понад 50 відсотків на місяць. Кілька відомих випадків:

• Німеччина, 1923 рік. Після Першої світової війни Веймарська республіка друкувала гроші у величезних масштабах. Наприкінці 1923 року ціни зростали так швидко, що робітникам платили більше ніж раз на день, і вони поспішали витратити свою платню. Випускали банкноти номіналом у трильйони марок, а на фотографіях видно дітей, які граються пачками знецінених купюр.
• Угорщина, 1946 рік. Це найважча гіперінфляція з усіх зафіксованих. На її піку ціни подвоювалися приблизно кожні 15 годин. Угорщина надрукувала банкноту з найбільшим номіналом в історії — 100 квінтильйонів пенге, а потім замінила пенге новою валютою — форинтом.
• Зімбабве, 2007–2009 роки. Ціни злітали так стрімко, що центральний банк випустив банкноту в 100 трильйонів доларів. Зрештою країна майже відмовилася від власної валюти, і люди натомість користувалися іноземними валютами, як-от доларом США.

Велика інфляція 1970-х років

У 1970-х роках багато розвинених країн одночасно зіткнулися з високою інфляцією та слабким зростанням — це поєднання дістало назву стагфляція. Нафтові шоки, особливо після 1973 року, підштовхнули витрати вгору, а очікування зростання цін укорінилися. У Сполучених Штатах річна інфляція 1980 року перевищила 13 відсотків. Голова Федеральної резервної системи Пол Волкер відповів підвищенням процентних ставок до дуже високих рівнів. Ця політика спричинила болісну рецесію, але в 1980-х роках інфляція різко знизилася, а центральні банки винесли тривалий урок про важливість довіри до себе.

Стрибок після пандемії

Після десятиліть переважно низької інфляції у 2021 і 2022 роках ціни різко зросли в більшій частині світу. До цього долучилися ланцюги постачання, порушені пандемією COVID-19, сильний попит після відновлення роботи економік і стрімке подорожчання енергоносіїв і продуктів харчування після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У Сполучених Штатах річна інфляція споживчих цін у середині 2022 року сягнула близько 9 відсотків — найвищого показника приблизно за чотири десятиліття, а в єврозоні пізніше того ж року перевищила 10 відсотків. Центральні банки швидко підвищили процентні ставки, і в наступні роки інфляція знизилася.

Маловідомі факти про інфляцію

• Правило 70. Поділивши 70 на річний рівень інфляції, можна приблизно оцінити, за скільки років ціни подвояться. За 2 відсотків ціни подвоюються приблизно за 35 років, за 7 відсотків — приблизно за 10 років.
• Шринкфляція. Замість того щоб підвищувати ціни, деякі виробники непомітно зменшують упаковку, залишаючи ціну незмінною. Плитка шоколаду чи пачка чипсів може «схуднути» на кілька грамів. Це прихована форма подорожчання, яку ІСЦ намагається врахувати.
• Облігації, захищені від інфляції. Деякі уряди продають облігації, виплати за якими зростають разом з інфляцією, як-от індексовані гілти у Великій Британії та казначейські цінні папери, захищені від інфляції (TIPS), у Сполучених Штатах, тож інвестори застраховані від втрати купівельної спроможності.
• Податкове «повзання». Якщо межі податкових ставок не коригують з урахуванням інфляції, люди можуть потрапити до вищих податкових категорій лише тому, що їхні зарплати зросли разом із цінами, хоча реальний дохід не збільшився.
• Тривала боротьба Японії з низькими цінами. Починаючи з 1990-х років, Японія багато років жила з дуже низькою інфляцією або помірною дефляцією, і це показує, що падіння цін може бути такою ж стійкою проблемою, як і їхнє зростання.

Чому інфляція стосується кожного

Інфляція торкається повсякденного життя безпосередніше, ніж майже будь-яке інше економічне поняття. Від неї залежить, скільки можна купити за кишенькові гроші чи зарплату, чи варто заощаджувати у скарбничці або на банківському рахунку, скільки родина платить за іпотеку і скільки варті пенсії. Помірна, передбачувана інфляція дає змогу економіці працювати злагоджено. Дуже висока інфляція може знищити заощадження, дестабілізувати уряди й підірвати довіру до самих грошей, а тривала дефляція здатна загнати економіку в застій.

Розуміння інфляції допомагає й ухвалювати розумніші рішення: порівнювати процентні ставки з рівнем інфляції, мислити реальними, а не номінальними величинами та розуміти, чому заяви центральних банків потрапляють у заголовки новин. Гроші цінні лише тому, що люди вірять: завтра за них усе ще можна буде щось купити, — і утримання інфляції під контролем є тим способом, у який суспільства захищають цю довіру.