Золотий стандарт: як метал визначав гроші

За золотим стандартом одиниця валюти визначається визначеною кількістю золота. Основною обіцянкою є конвертація за встановленим курсом відповідно до правил конкретної системи. Це створює зв’язок між грошима та металом, пропозицію якого неможливо збільшити шляхом видання урядової постанови.

Простота цього визначення може приховати складну історію. Золоті монети, конвертовані банкноти, банківські депозити та офіційні міжнародні резерви не діяли за ідентичними правилами. Класичний золотий стандарт до 1914 року, неспокійна міжвоєнна реставрація та післявоєнна система долара та золота були пов’язаними системами з важливими відмінностями.

Володіти золотом не означає мати золотий стандарт

Країна може мати значні запаси золота, використовуючи валюту, яка не конвертується в золото за фіксованою офіційною ціною. Людина може купувати золото, не живучи за золотим стандартом. Визначальною ознакою є грошове зобов’язання, яке пов’язує розрахункову одиницю з певною кількістю золота, а не просто існування золота в сховищах чи коштовностях.

Золото має кілька властивостей, які зробили його привабливим як гроші: довговічність, подільність і високу вартість відносно його ваги. Він не іржавіє, як деякі інші метали, і стандартизовану кількість можна зважити та перевірити. Ці властивості допомагають пояснити його історичну роль, але вони не роблять кожну грошову угоду із золотом автоматично стабільною.

Монети, банкноти та депозити

У золотомонетному стандарті золоті монети можуть обертатися разом із паперовими грошима, обмінюваними на золото. Стандарт золотих злитків може дозволити конвертацію лише у відносно великі злитки, що робить звичайний викуп непрактичним для звичайних невеликих покупок. Згідно із золотовалютним стандартом, країна може мати резерви в іншій валюті, яка сама пов’язана із золотом.

Навіть там, де банкноти були конвертованими, банки могли створювати депозити шляхом кредитування. Тому неправильно уявляти історичну систему як одну золоту монету в сховищі на кожну купюру та депозит в обігу. Резервні вимоги та банківська практика відрізнялися в різних країнах і періодах. Надійність конвертації залежала від установ, правил і поведінки власників грошей.

Як золоті паритети пов’язували валютні курси

Уявіть собі дві вигадані валюти. Одна одиниця валюти A визначається як один грам золота, тоді як одна одиниця валюти B визначається як півграма. Їх неявна парність становить дві одиниці B на одну одиницю A. Якщо конвертація надійна, визначення золота сильно обмежують обмінний курс між ними.

Ринкові обмінні курси все ще можуть коливатися в межах, оскільки транспортування, страхування та обробка золота коштують грошей. Коли різниця стає достатньо великою, переміщення золота може бути більш привабливим, ніж купівля іноземної валюти за котируваним ринковим курсом. Ці практичні межі були відомі як золоті точки. Фіксовані паритети не означали, що кожна фактична транзакція відбувалася з однаковою швидкістю.

Британія та класична міжнародна система

Монетарний розвиток Британії сприяв встановленню міжнародного значення золота. Зобов’язання Банку Англії викуповувати банкноти було призупинено протягом періоду обмежень з 1797 по 1821 рік. Конвертованість відновилася в 1821 році, і протягом дев’ятнадцятого століття більше країн перейшли до угод, заснованих на золоті.

Класичний міжнародний золотий стандарт зазвичай асоціюється з періодом з 1870-х років до початку Першої світової війни в 1914 році. Лондон був великим фінансовим центром, а фунт стерлінгів відігравав важливу міжнародну роль. Історична хронологія Банку Англії надає контекст монетарних змін у Британії.

Система не виникла на одній універсальній конференції, в якій взяли участь усі країни. Участь розширилася завдяки національним рішенням і стимулам, створеним існуючими торговими та фінансовими мережами. Приєднання могло б зробити платежі з відомими партнерами більш передбачуваними, але це також означало прийняття обмежень у монетарній політиці.

Передбачений механізм пристосування

Спрощений рахунок починається з того, що країна платить за кордон більше, ніж отримує. Золото витікає, щоб погасити різницю. Скорочення грошових ресурсів може спричинити тиск на внутрішні витрати та ціни, що зробить імпорт менш привабливим, а експорт більш конкурентоспроможним. У країні з профіцитом приплив золота може підтримувати протилежний рух.

Цей механізм пристосування цін і потоків золота описує можливий шлях до коригування, але фактичні центральні банки зробили більше, ніж пасивно спостерігали за рухом золота. Вони змінювали процентні ставки, керували резервами та іноді компенсували внутрішні наслідки потоків. Міжнародне кредитування також може фінансувати дисбаланси без негайного відвантаження металу.

Витрати на коригування не були розподілені рівномірно. Падіння цін може завдати шкоди боржникам, падіння зарплат може завдати шкоди працівникам, а вищі процентні ставки можуть зменшити інвестиції. Правило, яке стабілізувало обмінний курс, не обов’язково стабілізувало зайнятість або зробило перехід безболісним для домогосподарств.

Що цінували прихильники системи

Надійне зобов’язання щодо золота зменшило невизначеність щодо вартості валюти порівняно з іншими валютами, пов’язаними із золотом. Це може полегшити порівняння довгострокових міжнародних контрактів. Прихильники також цінували обмеження, які він наклав на дискреційну монетарну експансію: уряди не могли нескінченно випускати конвертовані вимоги без урахування резервів і викупу.

Протягом тривалого періоду золотий стандарт може стримувати стійке зростання цін. Однак стабільні ціни протягом кількох десятиліть відрізняються від стабільних цін щороку. Відкриття золота, зміни в технології видобутку, зміни попиту на запаси та розвиток банківської справи можуть спричинити інфляційні чи дефляційні періоди, навіть якщо формальне визначення золота залишатиметься незмінним.

Розрив під час війни та складне повернення

Перша світова війна порушила міжнародні платежі та змусила уряди фінансувати витрати у величезних масштабах. Багато країн призупинили або обмежили конвертованість. Після війни відновлення старого грошового порядку, здавалося, обіцяло повернення до нормального стану, але ціни, борги та міжнародні економічні відносини суттєво змінилися.

Британія повернулася до золота в 1925 році на його довоєнному паритеті, згідно з домовленістю про злитки. Вибір був суперечливим, оскільки стара обмінна вартість могла зробити британське виробництво дорогим для торговельних партнерів. Офіційний паритет міг бути відновлений законодавством, навіть якщо внутрішня заробітна плата та ціни не були легко адаптовані до нього.

Чому золота прив’язка обмежувала дії під час Депресії

Під час Великої депресії захист зобов’язань щодо золота міг вимагати вищих процентних ставок або жорсткішого кредитування, коли економіка потребувала підтримки. Побоювання втратити резерви призвело до того, що влада не бажала збільшувати гроші чи допомагати банкам у достатній мірі. Оскільки валюти були взаємопов’язані, обмежувальна відповідь однієї країни могла передати тиск на інші.

Дефляція також збільшила реальний тягар боргів, номінальна сума яких залишалася фіксованою. Позичальник, який заробляв менше грошей, все одно мав сплату. Це може призвести до дефолтів, продажу проблемних активів і подальших банківських втрат. Золоті обмеження були частиною ширшої деструктивної взаємодії між фінансами та реальною економікою.

Британія призупинила конвертованість золота у вересні 1931 року. Сполучені Штати припинили внутрішній викуп у 1933 році, а офіційну ціну долара на золото було змінено до 35 доларів за тройську унцію у 1934 році. Федеральна резервна система звітує про Золотий резерв Закон пояснює американські зміни. Ці дати стосуються окремих юридичних і операційних кроків, а не одного відправлення по всьому світу.

Бреттон-Вудс створив інший зв’язок із золотом

Бреттон-Вудська система, розроблена в 1944 році, поставила долар у центр міжнародної системи фіксованих, але регульованих обмінних курсів. Уповноважені іноземні монетарні органи могли конвертувати долари в золото за офіційною ціною, тоді як інші валюти були в основному пов’язані через долар.

Звичайні американці не відновили загального права обмінювати банкноти на золото за цією домовленістю. Називати Бреттон-Вудс системою, пов’язаною із золотом, розумно, але описувати її як безперервне продовження системи золотих монет до 1914 року приховує істотні відмінності. Контроль над рухом капіталу та міжнародні інституції також змінили те, як працювала післявоєнна система.

15 серпня 1971 року Сполучені Штати призупинили офіційну конвертацію долара в золото. Згодом основні валюти перейшли до плаваючих обмінних курсів. Кінець цієї обіцянки не змусив золото зникнути з запасів, інвестицій чи промисловості; він змінив правила викупу валюти.

Які відмінності допомагає зрозуміти історія

Визначення золота валюти, її купівельна спроможність і обмінна вартість пов’язані, але різні ідеї. Фіксація золотого вмісту не фіксує ціни на їжу, житло чи робочу силу. Якщо золото стає більш цінним порівняно з товарами, прив’язана до золота валюта може отримати купівельну спроможність через дефляцію, що матиме важкі наслідки для позичальників.

Так само фізичне обмеження запасів золота не усуває потреби в судженні. Влада ще має вирішити, як поводитися з банками, дефіцитом резервів, надзвичайними ситуаціями та правилами конвертації. Отже, історія золотого стандарту — це історія інституцій і виборів, а також металу. Її привабливість полягала в надійній прихильності; його труднощі з'явилися, коли дотримання цього зобов'язання суперечило іншим економічним потребам.