
Richard Ling <wikipedia@rling.com> · CC BY-SA 3.0 · Wikimedia Commons
Кораловий риф — це підводна екосистема, збудована живими тваринами. Він схожий на скелю, і здебільшого це справді камінь, але цей камінь створили корали: маленькі істоти, які беруть із морської води кальцій і карбонат та перетворюють їх на тверді вапнякові скелети. Протягом сотень і тисяч років покоління за поколінням коралів нашаровують нові шари поверх старих, і в результаті постає риф, що може простягатися на кілометри й підніматися над морським дном на десятки метрів.
Коралові рифи вкривають менше ніж один відсоток дна океану, проте на них живе приблизно чверть усіх відомих морських видів. Риби, морські черепахи, акули, восьминоги, морські зірки, губки, двостулкові молюски, креветки та безліч дрібніших організмів живуть на рифах, усередині них і довкола. Через таке густе розмаїття життя коралові рифи часто називають тропічними лісами моря.
Корал — це не рослина і не камінь. Це тварина, споріднена з медузами й морськими анемонами. Усі вони належать до групи кнідарій, або жалких, що мають м’яке тіло та щупальця, озброєні крихітними жалкими клітинами.
Те, що ми зазвичай називаємо «коралом», насправді є колонією з багатьох крихітних особин, які називаються поліпами. Кожен поліп має трубчасте тіло, часто завширшки лише кілька міліметрів, з ротом угорі, оточеним віночком щупалець. Поліпи однієї колонії з’єднані тонким шаром живої тканини, тож вони діляться їжею і працюють разом майже як один великий організм.
Рифотвірні корали називають кам’янистими коралами, або твердими коралами. Кожен поліп утворює під своїм тілом чашоподібний скелет із карбонату кальцію. Коли поліп росте й ділиться, нові поліпи будують власні чашечки поруч зі старими та поверх них. Різні види ростуть у дуже різних формах: гіллясті корали схожі на оленячі роги чи невеликі дерева, мозкові корали утворюють округлі куполи, вкриті звивистими борозенками, столові корали розростаються, мов пласкі тарілки, а масивні корали формують суцільні брили.
Корали здобувають їжу двома способами. Уночі багато поліпів розправляють щупальця і за допомогою жалких клітин ловлять крихітних тварин, що дрейфують у воді, — зоопланктон. Але більшу частину енергії вони отримують завдяки співпраці з мікроскопічними водоростями, які живуть у їхніх тканинах.
У клітинах більшості рифотвірних коралів живуть одноклітинні водорості, яких зазвичай називають зооксантелами. Як і рослини, ці водорості використовують сонячне світло, щоб виробляти цукри шляхом фотосинтезу. Значну частину цієї їжі вони віддають коралу; у багатьох коралів водорості забезпечують більшу частину потрібної їм енергії. Натомість корал дає водоростям безпечну домівку, місце під сонцем і продукти обміну, як-от вуглекислий газ і сполуки азоту, які водорості використовують як поживні речовини.
Ця співпраця — секрет успіху коралових рифів. Тропічна морська вода часто прозора саме тому, що в ній дуже мало поживних речовин, і мало які живі істоти можуть процвітати в такій «порожній» воді. Обмінюючись поживними речовинами, корал і його водорості здатні жити там, де більшість організмів загинула б від голоду. Водорості також надають багатьом коралам забарвлення — від коричневого й зеленого до золотистого.
Оскільки водоростям потрібне світло, рифотвірні корали живуть переважно на мілководді, зазвичай на глибині менше ніж приблизно 50 метрів, куди сягає сонячне світло.
Рифотвірні корали вибагливі щодо місця проживання. Більшості з них потрібні:
Рифи поширені вздовж східних узбереж континентів, куди теплі течії несуть воду з тропіків, і рідші вздовж західних узбереж, де з глибин піднімається холодна вода. Найбагатші рифи світу розташовані в Кораловому трикутнику — регіоні західної частини Тихого океану, що охоплює води Індонезії, Філіппін, Малайзії, Папуа Нової Гвінеї, Соломонових Островів і Східного Тимору. Там живе близько трьох чвертей усіх відомих видів рифотвірних коралів. Серед інших відомих рифових регіонів — Червоне море, Карибське море, Індійський океан довкола Мальдівів і узбережжя північно-східної Австралії.
Науковці зазвичай поділяють коралові рифи на три основні типи. Цю класифікацію вперше описав натураліст Чарлз Дарвін, який вивчав рифи під час своєї подорожі на кораблі «Бігль» у 1830-х роках.
Атоли спантеличували перших мореплавців: як кільце мілководних коралів могло піднятися з глибин відкритого океану? Дарвін запропонував відповідь у своїй книзі про коралові рифи 1842 року. Він припустив, що атол починається як береговий риф навколо вулканічного острова. Упродовж дуже довгого часу вулкан повільно опускається, а корали тим часом ростуть угору, до світла. Береговий риф перетворюється на бар’єрний із лагуною, а коли острів нарешті зникає під хвилями, залишається лише кільце рифу — атол.
За життя Дарвін не зміг довести свою ідею. Понад століття потому, на початку 1950-х років, науковці пробурили глибокі свердловини на атолі Еніветок на Маршаллових Островах. Вони пройшли понад 1200 метрів рифового вапняку, перш ніж дісталися вулканічної породи, що стало вагомим підтвердженням теорії Дарвіна.
Найбільша система коралових рифів на Землі — Великий Бар’єрний риф біля узбережжя Квінсленду в Австралії. Він простягається на понад 2300 кілометрів і складається приблизно з 2900 окремих рифів і сотень островів. Він такий великий, що його видно з космосу, а 1981 року його внесли до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це не одна коралова стіна, а величезний лабіринт рифів, лагун, проток і островів.
Месоамериканський бар’єрний риф, що тягнеться вздовж узбереж Мексики, Белізу, Гватемали та Гондурасу, — найбільша рифова система в Атлантичному океані. Мальдіви в Індійському океані — країна, що майже повністю складається з атолів, а її острови лише трохи підносяться над рівнем моря.
Риф схожий на жваве місто, де кожен мешканець має свою роботу. Серед найвідоміших його мешканців:
Кожна шпаринка й кожна гілка рифу дає притулок, тому стільки видів можуть жити на такій невеликій площі. Важливу роль відіграють також травоїдні риби та морські їжаки: поїдаючи водорості, вони не дають їм розростися й задушити корали.
Корали можуть розмножуватися двома способами. Під час нестатевого розмноження поліп ділиться або брунькується, утворюючи нових поліпів, — так росте колонія. Відламана гілка також може осісти на дно й вирости в нову колонію.
Під час статевого розмноження багато коралів випускають у воду яйцеклітини та сперматозоїди. На Великому Бар’єрному рифі багато видів роблять це одночасно під час видовищної події, яку називають масовим нерестом; вона відбувається протягом кількох ночей після повні наприкінці весни. Вода наповнюється хмарами крихітних рожевих, помаранчевих і білих пучечків, що спливають на поверхню. Із запліднених яєць розвиваються плавальні личинки, які дрейфують дні або тижні, а потім осідають на тверду поверхню й засновують нову колонію. Науковці вважають, що час нересту залежить від температури води, місячного циклу та тривалості дня.
Коралові рифи не лише красиві — вони ще й надзвичайно корисні для людей.
Попри свої розміри й вік, коралові рифи вразливі. За останні десятиліття було пошкоджено великі площі рифів, і науковці вважають їх однією з екосистем, яким зміна клімату загрожує найбільше.
Коли вода надто довго залишається надто теплою, співпраця між коралами та їхніми водоростями руйнується. Корали в стані стресу виганяють водорості зі своїх тканин, а оскільки саме водорості надають коралам більшу частину забарвлення, корал блідне і крізь прозору тканину проглядає його білий скелет. Це явище називають знебарвленням коралів. Знебарвлений корал ще не мертвий і може відновитися, якщо температура швидко повернеться до норми. Але якщо спека триває надто довго, корал голодує і гине. Масові знебарвлення, що зачепили рифи по всьому світу, фіксували в 1998 році, у 2010 році та з 2014 по 2017 рік, а 2024 року було оголошено четверту глобальну подію знебарвлення.
Океан поглинає значну частину вуглекислого газу, який люди викидають у повітря. Коли вуглекислий газ розчиняється в морській воді, вода стає кислішою, і в ній залишається менше доступних карбонат-іонів. Через це коралам важче будувати скелети, а наявні рифові структури можуть слабшати.
Рифи страждають і від проблем ближчого масштабу: забруднення та мулу, що їх змиває із суходолу, надмірного вилову риби, руйнівного рибальства з вибухівкою чи отрутою, недбалого кидання якорів і будівництва на узбережжі. Спалахи чисельності морської зірки терновий вінець, яка поїдає коралових поліпів, можуть оголити великі ділянки рифу, особливо там, де зникли її природні вороги.
Багато країн створили морські охоронювані території, де рибальство та інша діяльність обмежені, щоб рифи могли відновитися. Науковці й волонтери також вирощують фрагменти коралів у підводних розплідниках — цей метод часто називають кораловим садівництвом — а потім висаджують їх на пошкоджені рифи. Дослідники вивчають корали, які від природи витримують вищі температури, сподіваючись допомогти рифам пристосуватися до теплішого моря.
Щоденні дії теж мають значення. Відвідувачі можуть не торкатися коралів і не ставати на них, обирати відповідальних туроператорів і не купувати сувеніри з коралів чи інших мешканців рифу. Проте в довгостроковій перспективі науковці погоджуються, що найважливіший крок для майбутнього рифів — скоротити викиди парникових газів, які нагрівають океани.
Від одного крихітного поліпа до споруди, яку видно з космосу, — коралові рифи показують, як маленькі живі істоти, діючи разом упродовж неосяжних проміжків часу, можуть змінювати обличчя планети.
12 питань